У мережі оприлюднили вірш про марафон Зеленського

"Сиджу я ото у генделику у Крижополі, в "Красі Поділля", що коло вокзалу, заїдаю горілку бутербродом з сухою ковбасою, аж тут президент у ресторані віщає. Я сказав Ліді, касірші, зробити громче, і написав.... Кстаті, нам з мамою субсидії не дали, падли", - йдеться у вірші.

Їсти, пити, говорити,
Це, канєшно, хорошо,
Вова, як ми будем жити?
Саме главноє: за шо?

Ти, звичайно, вєлічайший,
Лиш не знаємо у чім,
Але відповіді дай же,
Хто? За кого ти і з ким?

Резиденції, квартири,
Друзі, родичі, кумИ,
Краще про бюджетні діри,
І про те, де будем ми?

Про проплачені Майдани,
Ми вже чули, перестань,
Вова, люди - не баранИ,
Без думок і запитань...

На столі парує їжа,
Вова зі стакана п'є,
І народу вуха ріже,
Навіть соромно стає..

Про Приват ні слова навіть,
Ресторан гуде, як рій,
Президент страною править,
Чи не править нею в ній?

Того будемо садити,
Той украв, а етот - ні,
З Трампом хочемо дружити,
Миру мир кінець війні...

Бідність ще не подолали,
Олігархів не змогли,
Головне - пообіцяли,
Ми ж наївними були...

А воно оно як, друзі,
Надто складно для слуги,
П'є Володя чай чи смузі,
Крихту струшує з ноги...

Журналісти напосіли,
Те не так і це не те,
Добре хоч не закурили,
Попиваючи латЕ...

Аж упрів Володя трохи,
Жінка унизу кричить,
Журналісти, наче блохи,
Хочуть боляче вкусить...

І уже не так прикольно,
І на понт вже не візьмеш,
І не купиш їх за стольник,
Чи за більш серйозний кеш...

Хоч би вже подали друге,
Бо гаряче - то святе,
Цілий день така напруга,
Це не так і те не те...

Навіть помінятись місцем,
З журналісткою хотів,
Усміхаючись, бариста,
Готував аперитив...

Те не можу, те не знаю,
Ці не хочуть, ті - крадуть,
Ні на що я не впливаю,
В цьому, друзі, главна суть...

Суп чомусь не подавали,
Журналісти, як вовки,
Почергово нападали,
І жінки й чоловіки...

Хоч би випили бідаки,
Задовбали вже хоч плач,
Все, як завжди, через сраку,
Тут - звільни, а там - признач...

І погнав про те, що важко,
Про корупцію і тиск,
І згущає Вова краски,
Про погрози і про зиск...

Там лякають, тут купують,
В общєм, дуже тяжело,
Як потік той добудують,
Зовсім з'їсть мене Х..ло.
Виявляється, не в курсі,
Тем, скандалів і проблем,
Наш любімий сладкий Буся,
Не пов'язаний ні з кем...

І повідавши про муки,
Про страждання нелюдські,
Поправляє Вова брюки,
Легким доторком руки...

Добре, що не в адідасі,
В ресторан прийшов глава,
У костюма Вова вбрався,
Чемні вивчивши слова...

Намагався не сваритись,
Не кричати, не хамить,
Обіцяв за в'язнів битись,
І війська не розводить...

Бідність поки не здолати,
Посадити всіх ніззя,
Та й не вміють управляти,
Україною друзья...

Але все ж сказати варто,
Вові треба зрозуміть,
Перш ніж булаву хапати,
Треба піврОку не пить...

Ресторан гуде і грає,
Кожен дума про своє,
Що ж бариста, дрянь такая,
Коньяку не подає...

І згадав часи прекрасні:
Жека, Лєнка і Квартал:
Задовбали! Шо не ясно?
Я закінчив, я устал!