Ми розівчились цінувати найважливіше, - Андрій Гнатуш

Про це у Фейсбуці пише громадський активіст Андрій Гнатуш, інформує Четверта студія.

Не вірте чуткам...Я ще гірший
- Вам скільки?
- Не менше двох кілограм!
- Впевнені, може півтора вистачить?
- Ні, два!
- Валя, заверни дві тупості, - вигукнув кудись за ріг пан, який сидів за столом.
- З тупістю ще беруть заздрість і ненависть. Берете?
- Так! Теж по два кіло!
- Ні, ці йдуть у довісок по півкіло в руки, не більше.
Черга розмитою плямою плескалась по мармурових сходах, стікаючи у величезний хол. Загальна напруга. Забракне, розберуть. Дуже хотілось легкого життя, без найменшої напруги.
- Пані, пропустіть, я тут стояла! Ви пізніше підійшли! - відштовхуючи ліктями ту спізнілу, яка щойно підійшла, лізла на місце молода огрядна дама.
- Ні, це я раніше підійшла! - звизгнула, тримаючись за повітря руками, відштовхувана опонентка.
- Пані, не сваріться, всім вистачить, - почулось зверху. - Що вам?
Спітнілий чоловік з пласким червоним обличчям переступав з ноги на ногу.
- Мені як всім, як всім і побільше! Точно безплатно?!
- То залежить, що виберете, - з ноткою іронії пролунало у відповідь.
- Перший пакет - інтелект, до нього на додаток - жалість, співчуття, прийняття, любов. Цей вартує ваших зусиль, грам триста/чотириста, не більше. Другий, абсолютно безплатно - тупість, до неї байдужість, ненависть, заздрість. Вам який?
- Мені як всім, як всім, - ще більше нервував розчервонілий пан.
- Всі беруть тупість, вам теж?
- Так! - без роздумів випалив він. - А точно зі всім цим буде легше жити?
- Абсолютно, - з цією ж ноткою іронії повторив молодой чоловік, який сидів за столом і тихо зітхнув. - Ніяких турбот! Тупість перекриє можливість мислити і аналізувати, байдужість перекриє можливість про будь-кого хвилюватись, заздрість буде зігрівати своїм теплом! - по інструкції випалив він завчені фрази, а від себе додав: «Поки не спалить!».
- Ну, що, перший пакет так ніхто і не взяв, - той, що сидів зверху за столом встав і обтрусив штани.
- Так і вчора не взяли, - потер руки напарник. – Його взагалі рідко беруть, ніхто не хоче напружуватися.
Раптом на дверях задзеленчав дзвіночок.
- Ми закриті, - пролунало зверху. - Приходьте завтра.
- Мені терміново, мені зараз, мені жалість! Там собака здихає, всі оминають, а моя закінчується, прошу. І співчуття якщо можна. Другу годину в людях шукаю, ні в кого нема, сказали у вас.
В залі запанувала тиша. Двоє наверху завмерли, здивовано дивлячись на відвідувача.
- Впевнені? - тишу порушило запитання.
- Так, звичайно, як я без неї жити буду? З нею зовсім інакше.
- З нею складно! - менеджер почухав потилицю. - Складно ви з нею жити будете, там ще йдуть милосердя, прийняття, розуміння. Воно вам треба?! Візьміть пакет лімітний: тупість, ненависть, байдужість... Всі беруть! Безплатно.
- Ні, мені жалість потрібна, я готовий заплатити...
- Так ви ж не зможете в цьому суспільстві жити, тільки сьогодні понад сотню тисяч пакетів з тупістю розібрали. І так щодня. Куди ви зі своєю жалістю? З нею мізки працюють, душа оживає, ви з глузду з'їхали?
- Ні, все гаразд, і душа поки жива. Дайте мені жалість, і я піду.
- Ви будете самотні, вас не прийме суспільство! - протягуючи пакет, невпевнено сказав менеджер.
- Краще самотнім, ніж мертвим. Скільки я винен?
- Нічого, вам, як першому покупцю бонус - безплатно.
- Дякую, - юнак дбайливо взяв пакет, притуснув до грудей, посміхнувся і вийшов.
Двері тихо задзеленчали.
- Шкода мені його, як він серед цієї маси один? - почухав голову Микита.
- Не хвилюйся, - Валентин поплескав його по плечу. - До цього пакету на додачу йде ангел-охоронець, на тримай.
- Що це? - Микита повернувся і взяв аркуш паперу.
- Твоє підвищення.
У повітрі повисло питання.
- Тупість беруть на ура, безплатно ж. А ось жалість, співчуття, любов ні. Продати ці пакети складно. І якщо ти зміг бодай один такий пакет прилаштувати, підвищення в тебе у кишені...
- І що я тепер повинен робити? - розгублено запитав Микита.
- Оберігати свого підопічного, щоб самотнім не був і не з'їдженим суспільством.
- Валентин дістав з ящика крила з великим карабіном, і передав Микиті.
- Тримай, лети за ним, пильнуй як слід! Такі як він на вагу золота...

Василиса Савицька